73 роки тому, 8 травня далекого вже, 1945 року, був підписаний Акт про беззастережну капітуляцію гітлерівської Німеччини, чим була закріплена Велика Перемога над нацизмом. Цю подію святкувало все людство, бо був переможений його головний ворог – «коричнева чума» ХХ століття. Про те, що відчували воїни – переможці й ті, хто чекав їх вдома, тяжко працюючи всі 1418 днів і ночей – можна тільки здогадуватись, бо для цих відчуттів дуже важко підібрати необхідні слова в усієї, багатої на почуття й емоції, українській мові. Кожен з тих, хто бив фашистів на передньому краї і цілодобово працював в тилу на цю Велику Перемогу, був героєм, кожен вніс в неї свою частку праці, можності й самовіддачі, не рахуючись ні з часом, ні з небезпекою, яка чатувала на кожному кроці.


19-річним юнаком повернувся додому й Михайло Харченко. У своє рідне село Привовчанське, що на Павлоградщині. Змужнілий, загартований у жорстоких боях з фашистами, з бойовими нагородами, отриманими за відвагу, проявлену в них. Відбудовував зруйноване окупантами, одружився, ростив двох синів, працював на землі у колгоспі. З роками – отримав заслужену пенсію, діти розїхались у своєму, самостійному житті, але батьків не забували.


Згодом Михайло Максимович залишився один. Минали роки, але герой - переможець, незважаючи на вік, залишався хазяїном у своїй садибі, намагався все робити своїми руками. Й так дожив до 92-х років…


73-ю річницю Великої Перемоги, до якої був причетний особисто, зустрічав вдома. Але, за кілька днів до того, був приємно здивований, коли до його садиби завітали з поздоровленнями й подарунками гості: староста сіл Привовчанське й Малоолександрівка Ганна Кабанова й заступник сільського голови Троїцької об’єднаної громади Ольга Голосна, та ще й - разом з народним депутатом України Артуром Мартовицьким. Михайло Максимович районне керівництво поряд з собою ніколи не бачив, а тут – народний депутат! Ні, свої, місцеві керівники, навідували часто, постійно цікавились його життям, а ось «з району» за останні кілька років – ніхто. Хоча дійсних ветеранів Другої світової війни в районі залишились лічені одиниці.


Спілкувалися заслужений ветеран Другої світової, солдат – переможець, з Артуром Володимировичем довго. Розпитував народний обранець у Михайла Максимовича про його бойовий шлях, в яких боях брав участь, за що отримав нагороди, які міста звільняв, де закінчив війну, як жив довгі 73 роки після неї. Незважаючи на вади зі слухом, Михайло Максимович докладно розповідав про своє бойове минуле, чітко називав міста, номера частин, в яких воював, навіть – військові звання й прізвища своїх командирів. А потім народний депутат вручив свої Подяку й подарунки  ветерану і всі присутні, разом, сфотографувалися на пам'ять. А фото народний депутат обіцяв обов’язково передати самому герою. Під кінець зустрічі Артур Володимирович побажав ветерану здоров’я, уваги, турботи й поваги з боку держави, всіх оточуючих, добра і ще довгих років життя. Й обов’язково - разом зустріти наступну, 74-у річницю Великої Перемоги…


Не судилося…  Рівно через місяць після святкування Дня Великої Перемоги, в ніч на 9 червня, Михайло Максимович був по-звірячому побитийневідомими мерзотниками у своїй садибі, внаслідок чого помер… За що – буде з’ясовувати слідство. Але 21 червня злочинці ще не були знайдені, хоча кожен оперативник знає, що розкривати злочини по «гарячих слідах» легше, ніж після, навіть, кількох днів потому. Тим більше – таке резонансне, яке отримало гучний розголос по всій Дніпропетровській області та навіть за її межами.


Народний депутат, отримавши звістку про звіряче вбивство Михайла Максимовича, був приголомшений. «Не можу повірити, що цієї заслуженої людини, героя найстрашнішої війни в історії людства, яка пройшла через жорстокі бої з фашистами й залишилася живою, через 73 роки після Перемоги лишили життя якісь нелюді!», - сказав Артур Володимирович. «Ми ж з Михайлом Максимовичем нещодавно, перед 9 травня, довго спілкувались, він цілком адекватно відповідав на мої запитання, навіть – жартував. І ось його нема… Розцінюю цей жахливий злочин, як виклик усьому суспільству. Тому тепер головне – найскоріше знайти дійсного вбивцю, задіяти всі доступні, але неупереджені, об’єктивні, законні, методи  розшуку цього негідника, в якого піднялась рука на 92-річного дідуся, заслужену людину. Без примусових зізнань, без пошуку «крайніх», щоб якнайшвидше закрити цю гучну справу. Народ вже втомився від повсякденної брехні з усіх боків, йому потрібна дійсна правда, якою б вона не була. На мою думку, в селі, де всі знають одне одного по багато років, не може бути такого, щоб ніхто нічого (або – нікого) незвичайного чи підозрілого не помітив, щоб цей мерзотник і досі вільно розгулював там, де скоїв злочин! Сподіваюсь, що це жахіття згуртує, консолідує суспільство проти свавілля, що коїться в країні, змусить набагато якісніше працювати правоохоронні органи, гілки влади, тому що терпіння пересічних громадян країни вже на межі. Вони не відчувають себе в безпеці, захищеними від усякого роду мерзотників, від витонченого знущання над ними держави, від системних порушень їхніх конституційних прав і свобод!», - зазначив народний депутат.


Що ж, і ми всі будемо сподіватись на неупередженість працівників правоохоронних органів, районної влади, дієвої допомоги в розкритті цього жахливого злочину пересічних мешканців Привовчанського, керівництва Троїцької об’єднаної громади. Дійсна справедливість повинна перемогти цинізм злочинців. В память про мужнього воїна, який, не шкодуючи свого життя, здобував Велику Перемогу над нацизмом, відновлював зруйновану фашистами країну, довгі роки працював на її благо.


Поховали Михайла Максимовича Харченка з усіма почестями 11 червня на кладовищі його рідного села Привовчанське. Вічна пам'ять Вам, шановний Михайло Максимович! 

 

 

Не вберегли… Не вберегли…